Напередодні початку Великої вітчизняної війни ми хочемо розповісти нашим читачам про надзвичайну людину, жительку с. Ушомир – Галину Яківну Войналович.
Народилась жінка 18 червня 1940 року, за рік до великого лиха – війни, яка знищила мільйони життів, ще більше знівечила. Народилась в багатодітній родині, де була десятою дитиною. Часи були надзвичайно важкі і в родині сталось перше лихо – померло спочатку троє малолітніх дітей, в 1946 році від хвороби помер ще один брат Галини Яківни – Володимир.
Як почалась війна, жінка звичайно не пам’ятає, але згадує як було страшно, як велись тоді воєнні дії – наступали, відступали, знову наступали; військові з обох сторін заходили в село. Пам’ятає, як в одному із сусідніх дворів стояла польова кухня і як їх, маленьких діток, матуся ховала в хаті подалі від лиха. Та не вдалось, на жаль, сховати від німців старшу сестру Галини Яківни – Ольгу, яку забрали на роботи до Німеччини. На той момент Ользі було лише 16 років.
Найстрашніші спогади дитинства у Галини Яківни про голод 40-х років. «Людям жилось дуже важко, голодно. Проте деякі добирались до Західної України. І хоча говорили, що там живуть «бандери», але вони нас спасали, від мук голоду спасали», – говорить з тугою жінка.
Після закінчення війни, старша сестра Ольга залишилась жити в Калінінграді, куди забрала спочатку середню сестру Надію, а пізніше до Калінінграду поїхала і сам Галина Яківна. Там вона вчилась до того часу, доки вдома не захворіла тяжко мати. Повернулась як лелека в рідні краї із чужини і почала будувати власне гніздечко. Вийшла заміж, народила діток, закінчила курси бухгалтерів і багато працювала. Спершу в Ушомирській військовій частині, а після декрету влаштувалась Ушомирське лісництво, де й пропрацювала довгі 40 років свого життя.
Аварія на Чорнобильській атомній станції жахливим відлунням ввірвалась в життя родини Галини Яківни. Її чоловік, ліквідатор аварії – Василь Миколайович отримав тяжке онкологічне захворювання, згасав на очах у люблячої дружини щогодини та передчасно пішов із життя. Згодом і до самої жінки дісталась своїми чорними руками біда – хвороба ніг, що зводила з розуму, що майже прикувала її до власної оселі і ходунців, завдяки яким ходить нині по хаті.
Скільки було пережито, але жінка не складає рук, мислить і живе дуже позитивно, завжди усміхнена та доброзичлива до всіх, хто приходить її навідати. Живе спогадами про своє життя, постійно переглядає фотографії, а портрети з молодості висять роками на стіні. На жаль, сини її живуть далеко і приїздять вкрай рідко.
На щастя, поряд з нею є територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), милосердні робітники, якого і дрова порубають, і води в дім принесуть, допоможуть з приготуванням їжі, принесуть ліки тощо. «Я дуже боялась, що під час об’єднання громад, наших благодійників закриють, не буде більше кому допомагати. – Говорить жінка, – На щастя все налагодилось і така хороша служба на чолі із Миколою Миколайовичем Мельником працює і несе надію в наші домівки, що все буде добре, що не залишимось самі».
Ось так і живе. В надії на краще, зі спогадами та добрими людьми поряд. Вже скоро святкуватиме свої 77 років. Тож хочеться побажати Галині Яківні міцного здоров’я, сімейного затишку, віри, надії, нехай ще довго котиться колесо життя по рівній доріжці без перешкод, а діти та онуки частіше приїздять і радують матусине серце!
Наталія Колєнова,
старший інспектор відділу інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю апарату Коростенської РДА.