Захист прав дітей при відчуженні житла

загрузка...

Найважливішими правами дитини є її майнові права взагалі та право власності на певне майно зокрема. Водночас слід зазначити, що майнові права дитини завжди були наріжним каменем правозастосовної практики.

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 27 Конвенції «Про права дитини» дає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

п. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України та ч. 3 ст. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. Зокрема, у цих нормативно-правових актах зазначено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
  • видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
  • відмовлятися від майнових прав дитини.

Зазначена норма Сімейного кодексу України направлена на посилення захисту житлових та майнових прав дітей і надає право органам опіки та піклування відмовляти у наданні батькам дитини згоди на вчинення правочинів, у результаті яких порушуються права на житло такої дитини, тобто дитина буде позбавлена права власності або права користування житлом без надання іншого рівноцінного житла або покращення житлових умов.

В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об’єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

  1. правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;
  2. правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування (укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видача письмових зобов’язань від імені дитини;  відмова від майнових прав дитини (ч. 2 ст. 177 СК України);  зобов’язання від імені дитини порукою (ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства»);
  3. правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини (здійснення дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України).

Слід вважати, що вільно батьки можуть вчиняти правочини, щодо яких законом не передбачені спеціальні правила. Маються на увазі правочини, укладення яких не пов’язується з необхідністю одержання дозволу органу опіки та піклування (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють потреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо).

Найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування.

До цієї категорії правочинів належать також видача батьками письмових зобов’язань від імені дитини та відмова від майнових прав дитини. Такі дії батьки можуть здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування. Інколи при укладенні правочинів батьки видають письмові зобов’язання від імені дитини. Головне, щоб при цьому вони діяли виключно в її інтересах. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов’язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей). З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належать дитині. Інколи такі випадки прямо передбачені в законі. Так, згідно із ч. 4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.

Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення. Зокрема, батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України).

В процесі управління майном дитини виникає питання щодо координації дій батьків. Як мають діяти батьки при вчиненні правочину з майном дитини – разом або самостійно? Закон в деяких випадках передбачає необхідність підтвердження згоди обох батьків на вчинення правочину, а в інших – можливість вчинення правочину лише одним із батьків, оскільки згода другого з них передбачається.

В ч. 6.ст. 177 СК України сказано, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова та нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Проте в житті можуть існувати різні обставини. Тому можна дійти висновку, що згода другого з батьків не вимагається, якщо:

  • другий з батьків помер (свідоцтво про смерть або довідка органу РАЦС);
  • відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини (довідка органу РАЦС);
  • другого з батьків було визнано безвісно відсутнім (копія рішення суду);
  • другого з батьків було оголошено померлим (копія рішення суду).

В юридичному розумінні управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов’язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина (віком від 14 до 18 років) управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

Укладення договорів стосовно майна дітей неповнолітніх (від 14 до 18 років) визначається цивільним, а не сімейним законодавством. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч. 3 ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми правочинів щодо їх майна: батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною 3 цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування. Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені Цивільним кодексом для піклувальників (ч.ч.1, 2 ст. 71 ЦК України).

Крім того, в ч. 2 ст. 32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

У ст. 150 Житлового кодексу України (далі – ЖК) зазначено: «Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їхніх сімей». У ч. 4 ст. 156 ЖК вказано: «Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням». Згідно з положеннями цієї ж статті «до членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу». А ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу встановлює, що «до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки».

Тобто якщо дитина фактично не проживає разом із батьками, вона все одно має право користуватися (майнове право) житловим приміщенням, яке перебуває у власності батьків. Наприклад, після смерті батьків житлове приміщення успадковується дитиною, навіть якщо вона не є співвласником або не проживала в ньому. Водночас дитина фактично може проживати у приміщенні до досягнення нею повноліття, однак її місце проживання може не бути офіційно зареєстроване в цьому помешканні.

У п. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 ЦКУ), є нікчемним. Крім того, п. 5 ст. 216 ЦКУ встановлює, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Тобто в будь-який момент прокурор може оскаржити такий правочин.

Виходить, що органи опіки та піклування мають давати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо дитина не є власником (співвласником) такого приміщення або не користується ним. Своєю чергою, нотаріуси повинні вимагати у батьків такі дозволи під час укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації.

Отже, можна дійти висновку, що органи опіки та піклування зобов’язані видавати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо діти не є власниками (співвласниками) такого приміщення та/або не користуються ним.

При цьому ст. 177 СКУ та ч. 3 ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» вимагають, щоб батьки отримували згоду на вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, саме від органів опіки та піклування.

Дозвіл має надаватись у вигляді розпорядження місцевої державної адміністрації за місцем розташування майна, що відчужується.

Перелік документів, які подаються батьками, опікунами або піклувальниками для одержання дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна дитини, визначений пунктом 66 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов‘язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866.

На території Коростенського району діє Комісія з питань захисту прав дітей, яка є консультативно-дорадчим органом. Організаційне забезпечення діяльності комісії здійснюється службою у справах дітей Коростенської районної державної адміністрації, яка за місцем знаходження майна надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження майна дитини. Для відчуження майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають зазначеній службі такі документи:

  •  заяву кожного з батьків (опікунів, піклувальників);
  •  копію паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, паспортного документа іноземця;

{Абзац третій пункту 66 в редакції Постанови КМ № 624 від 22.10.2014}

  •  копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі наявності);

{Абзац пункту 66 в редакції Постанови КМ № 624 від 22.10.2014}

  •  документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно;
  •  витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виданий відповідно до законодавства;

{Абзац шостий пункту 66 в редакції Постанови КМ № 624 від 22.10.2014}

  • копію свідоцтва про народження дитини;
  • довідку з місця проживання, про склад сім’ї та реєстрацію або витяг з домової книги;
  • копію рішення про встановлення опіки над дитиною (для опікунів, піклувальників);
  • копію рішення про встановлення опіки над майном дитини (для опікунів, піклувальників);
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).

У разі виїзду сім’ї на постійне місце проживання за кордон до зазначених документів додається довідка управління (відділу) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем реєстрації сім’ї.

 Служба у справах дітей Коростенської РДА.

Комментарии

Ваш e-mail не будет опубликован.