Газета “Іскоростень” опублікувала чергову розповідь про Героїв.
Народився Каленський Віталій Михайлович 18 січня 1976 року у Коростені. У 1993 році закінчив загальноосвітню школу №4. Любив спорт, тому і був у складі збірної з баскетболу дитячо-юнацької спортивної школи.
Коли Віталій навчався у 8 класі, батьки переїхали до Нижнього Новгорода. На новорічні свята хлопець відвідував бабусю, повернувся до батьків і після закінчення 8 класу купив квиток і заявив батькам: «Ви як хочете, а я повертаюсь в Україну, тут я не залишусь». Уже пізніше дружині розповідав, що не хотів жити у країні, де на вулицях стільки п’яних людей. Після закінчення школи №4 у 1994-1996 роках проходив строкову службу. Потім навчався в Немішаєвському аграрному технікумі, а після цього влаштувався водієм на Коростенський кооперативний ринок. Він ніколи не боявся відповідальності, завжди приходив на допомогу, був надійним і порядним, тому неодноразово отримував подяки від керівництва. У 2008 році почав працювати у Коростенській податковій інспекції на посаді старшого інспектора, поки не почалось повномасштабне вторгнення. У 2020-му, 2021-му та 2022-му роках за сумлінну працю Віталія було нагороджено грамотами державної податкової служби.
У березні 2014 року під час першої хвилі мобілізації у зв’язку з проведенням АТО на сході України Віталій Михайлович без вагань став на захист своєї Батьківщини. Ще молодий, але вмотивований і впевнений у своєму рішенні пройшов пліч-о-пліч зі своїми побратимами найгарячіші населені пункти – Степанівку, Піски, Дебальцеве. У липні-серпні 2014 року він брав участь у визволенні Степанівки Донецької області. Виконував завдання зі встановлення контролю над містом Сніжне. Це було одне з найважливіших завдань для української армії у той час. Тоді ЗСУ вдалося досягти успіху та деокупувати місто Сніжне. У січні 2015 року допомагав захищати Донецький аеропорт, знаходячись в населеному пункті Піски. У лютому 2015 року брав участь в запеклих боях, що точились у Дебальцевому, місті, яке є важливим залізничним вузлом. Після звільнення з лав ЗСУ з 2015-го по 2022 роки обіймав посаду члена Ради ГО «Учасники АТО Коростенщини».
Коли почалась підступна війна, 22 лютого о 6.00 Віталій був біля Коростенського військкомату, де разом зі своїми побратимами одним з перших пішов боронити рідне місто. Був заступником командира роти охорони міста Коростеня і відповідав за створення оборонних споруд. Він завжди міг знайти слова підтримки, підлеглі довіряли йому, бо з будь-якої ситуації Віталій знаходив вихід. Потім був командиром відділення, а згодом – взводу. Побратими довіряли йому, відчували риси вольового керівника, який організує, допоможе, підтримає. У лютому 2023 року його відправили на схід, де разом з побратимами брав участь у обороні Авдіївки у складі 110 ОМБр ім. генерала Хоружного Марка Безручка. 28 квітня 2023 року Віталій загинув біля населеного пункту Авдіївка Покровського району під час артилерійського обстрілу.
Своїми нагородами ніколи не хвалився, був скромним і відповідальним. А нагороджений нагрудними знаками «Учасник АТО», «За участь у антитерористичній операції», «Учасник бойових дій», нагрудним знаком «Знак пошани» у 2018 році, а медаллю «За хоробрість у бою» у 2023 році нагороджений посмертно.
Відповідальний, щирий, впевнений, мужній, вірний друг, чуйний і працьовитий колега, найкращий тато і коханий чоловік повернувся до своїх рідних на щиті. До лав небесних воїнів полинув ще один Герой. «Калина» – так називали його побратими. Цей позивний – символ його любові до рідної землі, за яку він віддав життя. Запам’ятаймо його веселим, щирим, усміхненим.
Інна ЗАВАДСЬКА