Переселенка Наталія Охматенко із Харківщини народила дитину у підвалах Святогірської лаври, де її сім’я переховувалася від обстрілів. Тиждень тому родині вдалося виїхати з монастиря до Коростеня. Журналісти Суспільного взяли інтерв’ю у сім’ї переселенців.
Родина Охматенків до початку бойових дій жила у селі Кам’янка Ізюмського району на Харківщині. Чоловік, дружина та двоє дітей мали своє обійстя та господарство. У березні їхнє село почали активно обстрілювати російські війська. Після кількох тижнів у підвалі, родина вирішила залишити рідну хату та тікати.
“Щойно ми вийшли із підвалу – почалися сильні обстріли, – розповідає Володимир Охматенко. – Наталія терпіла-терпіла, але зрештою сказала: “Пішли звідси, бо дітей шкода”. Я побіг заряджати телефон і дорогою побачив наших військових, то вони сказали нам тікати якнайскоріше. І ми одразу ж пішли звідти”.
Володимир з двома дітьми та дружиною на сьомому місяці вагітності 45 кілометрів полями та лісами діставався до Святогірської лаври. Дорога зайняла майже 10 годин. Вночі сім’я почула дзвони – цей звук і привів їх до лаври.
“Наталія мені каже: “Стій, десь дзвони дзвонять”, а дітвора почала кричати, з якого боку ці дзвони чутно. Ми ще трохи назад повернулися і знайшли міст, щоб перейти до Святогірської лаври”, – розповідає Володимир Охматенко.
За кілька тижнів почалися обстріли лаври, де переховувалася родина. Наталія Охматенко згадує: майже щодня у лаврі гинули люди.
“Кожен день стріляли, майже цілодобово обстрілювали нас, – розповідає Наталія Охматенко. – Четвертий корпус сильно побитий був, дев’ятий корпус. У чотирнадцятому корпусі три хлопці загинули, досі під плитами лежать”.
Під час одного з таких обстрілів Наталія почала народжувати. Пологи приймала медсестра, яка так само, як і родина, переховувалася від обстрілів. Наталія каже, що більш за все вдячна тітці Валі за здорового сина. Малюка назвали Ігорем.
“Кума була біля мене, чоловік, дітвора була біля мене – вони одразу прокинулися, – ділиться спогадами Наталія Охматенко. – І там дві монахині були, допомагали нам, щоб мені легше було. То води подадуть, то ще щось”.
Тиждень тому родині вдалося виїхати з лаври до Коростеня. Тут їх поселили до місцевого гуртожитку та забезпечили речами першої необхідності. Володимир і Наталія зізнаються, що лише кілька днів тому їхні діти – Костя та Настя почали спокійно спати та звикати до мирного життя. Більш за все родина хоче, аби бойові дії закінчилися і вони повернулися до рідного дому на Харківщині.