у селі Грезлі Народицької громади на момент окупації залишилось трохи більше півтора десятка людей, переважно літніх, яким за станом здоров’я чи віком кудись переїжджати бути складно. Жителька села Галина Адамівна, посилається на господарство:
– У мене корова, інша живність, дід (авт. – чоловік) хворий з ногою. Куди нам їхати… Ми тут живемо.
У паркан її домогосподарства окупанти в’їхали танком.
Зараз тут понівечені та розкурочені оселі. Практично, у всіх виламані двері чи вибиті вікна, якщо не від обстрілів, то для мародерства. В одному з будинків, де окупанти тимчасово мешкали, – повний безлад. Пристойне раніше житло стало більше схоже на хлів, де тримають худобу. Утім дехто з окупантів проживав навіть у стічній трубі під дорогою, натаскавши туди матраців з чужих осель та ковдр.
Начальник Головного управління Національної поліції в області Олег Трачук визначив головним завданням безпеку людей, у тому числі тих, хто повертатиметься до своїх осель, та допомогу їм:
– Ці віддалені села Житомирщини завжди були самобутнім свідченням поліської етнічності, стародавня церква визнана національною культурною спадщиною, дерев’яні оселі – ніхто ніколи з цих звичайних мирних людей не сподівався, що війна підійде упритул до їх будинків, зайде усередину варварським чоботом та безглуздо понівечить усе, що потрапить під лють окупантів. Поліцейські нині фіксують усі воєнні злочини, учинені на цих територіях та відповідно збирають їх документальні свідчення.
Зараз у селі працюють відповідні саперні групи, перевіряючи безпечність, у першу чергу, доріг та шляхопроводів, а також додаткові патрулі поліції, у тому числі роти поліції особливого призначення ГУНП.
