Исторія міста Коростень

Історія Коростеня бере свій початок ще у далекому 5-7-му столітті нашої ери.

По дві сторони мальовничих берегів звивистої річки Уж, припливу Прип’яті, на стародавніх скелях, серед вільних зелених дібров розкинувся гарний град Коростень (Іскоростень).

Зображена в центрі герба міста квітка – це льон, який здавна вирощували на Поліссі, змія символізує річку Уж, яку своїми звивистими берегами прикрашає місто, місто Коростень.История Коростеня - полная версия Сьогодні Коростень – місто обласного підпорядкування, центр району, велика вузлова залізнична станція, великий промисловий центр України. Розташований Коростень на річці Уж – притоці Прип’яті, за 90 км на північ від Житомира, в 60 км від кордону з республікою Білорусь і в 150 км від Києва.

Історія Коростеня своїм корінням сягає в глибину тисячоліть. Ще за часів палеоліту одне з найбільших у Європі родовищ кременю притягувало сюди первісних людей. Найдавніші зі знайдених тут кам’яних знарядь роботи виготовлені руками людини понад 10 тисяч років тому. При дослідженні території міста, початок якого було покладено 1887р. відомим археологом В.Б.Антоновичем, було знайдено низку останків неолітичних поселень, сліди своєрідних майстерень, де вироблялися знаряддя праці за доби бронзи. Перші сліди перебування слов’янських племен у нашому краї відносяться до V-VІІ сторіччя нашої ери. Тоді в долині річки Уж виникла ціла низка невеликих слов’янських поселень. На основі одного з них, розташованого на високих гранітних скелях, виникло місто Коростень (Іскоростень).

История Искоростеня

Місто стало центром древлян – могутнього та численного східнослов’янського племені. Як свідчить історичний літопис, вже на початку Х століття Іскоростень був могутньою фортецею. Обнесена міцним частоколом з необтесаних багатовікових дубових стволів, фортеця була постійною резиденцією князя Мала. Звідси і перша назва поселення Іскоростень – з-кори-стіни.

Зі створенням феодальної держави Київська Русь, древлянська земля одна з перших увійшла до її складу. Київський князь Олег підпорядкував і обклав данню древлян 883 року, а 907 року вони вже брали участь у переможному поході на Візантію. Під керуванням своїх князів древляни завзято виборювали незалежність від київських князів. У 913 році, після смерті князя Олега, вони відмовилися платити данину його спадкоємцю Ігорю. 914 року Ігор знову підкорив їх. Проте древляни продовжували боротьбу проти Ігоря та його ставлеників і пізніше. Рік 945. Київський князь Ігор йде землями підлеглих йому слов’янських племен збирати щорічну данину. Іде з дружиною озброєною і численною, бо нелегко віддають слов’яни добро, нажите непосильною працею. І хоча вдаватися до сили та жорстокості Ігореві не звикати, все ж таки доводиться непросто. Щоразу князю треба більше й більше. Походи на Візантію та Грецію, захист від печенігських набігів, примирення недбайливих племен, щоб уберегти державу від розпаду: усе це вимагає грошей і чималих.

Настала черга платити древлянам. Прозвали їх оскільки живуть між «деревами» , так як земля їх суцільно вкрита густими та дрімучими лісами. Та й сама столиця древлянська Іскоростень (Коростень) збудована з дерева, а стіни міські обнесені частоколом дубовим, необтесаним, прямо з корою. Тому і називається так: Іс-коро-стень, місто «з кори на стіні». Фортеця грізна, а люди, хоч і на вигляд поступливі, чемні, але “собі на умі”, не вельми шанують князя київського.Искоростень история Та й сам вождь їх, князь Мал, «міцний горішок», все чекає нагоди повернути племені незалежність відібрану у них Олегом, попередником Ігоря. Відчуває князь, як обурюється це плем’я по ньому, не забуті ще баталії 914 року, коли Ігореві довелося вогнем і мечем придушити повстання древлян …. Щоразу треба тримати «вухо гостро». Але так і справа варта. Надто вже багата ця земля, обдаровує щедро хутром, медом, шкірою та тканинами з льону. Та й срібло є, бо стоїть місто якраз на перехресті торгових шляхів. Ось і цього разу вдалося зібрати чимало. Але незадоволений Ігор, бачить, що не так вже й тяжкий оброк для древлян, відчуває, що здешевив, можна було й більше взяти. Поміркувавши трохи, зупиняється князь на півдорозі до Києва. Відпускає він частину дружини з добром у столицю, а сам з іншим загоном повертається до Іскоростеня вимагати у древлян доплати.

Провідали древляни про повернення князя і міцно обурилися від такого нахабства. Переповнилася чаша терпіння, скипіла кров, чи не настав час навчити князя київського шанувати звичаї слов’янські та їхню гідність. І посилають вони гінців назустріч Ігорю: “Навіщо повертаєшся, коли данина сповна сплачена?” Але він їх навіть і слухати не став, не їхнього розуму це діло. І прийшли древляни до свого князя Мала на пораду. І подумавши уклали таке: “Якщо вже вовк понаводився до вівців, то буде тягати їх одну за одною, і якщо його не вбити, то не зупиниться поки не поїсть все стадо. Так само і з цією людиною: якщо не вб’ємо його нині, то потім він знищить нас усіх. І підняв князь Мал місто Іскоростень проти князя Ігоря. І воювали вони. І була розбита дружина київська, а сам Ігор взятий у полон. І, щоб іншим не повадно було зневажати звичаї слов’янські і простягати руку на древлянську землю, вирішили стратити його смертю жорстокою і зразковою. Знайшли дві берізки молоді, що поряд зростали, нахилили і прив’язали їх до ніг князя Ігоря, а потім відпустили. Випрямилися деревця в одну мить розчленувавши тіло князево надвоє… Видно таке було це страшне послання: “Ми змогли схилитися перед тобою, шануючи велич і зверхність твою. і частин своїх не збереш! Поховали його все ж таки з усіма почестями, за княжим звичаєм і насипали курган високий на могилі його. А селище прилегле ще багато століть називалося Могильне, так як тут знаходиться Могила князя Ігоря (нині це село Поліське).

Долинула страшна звістка про бунт і смерть князя до Києва і посіяла в столиці обурення та побоювання: держава з 20 князівств на якийсь час залишилася без верховного правителя. Після Ігоря залишився лише його малолітній син Святослав та княгиня Ольга, вдова Ігоря. (та сама Велика княгиня Ольга, що через 10 років стане першою християнкою на Русі, задовго до того, як онук її Володимир Святославович охрестить Русь у 988). І настало в столиці Русі замішання: чого чекати тепер, адже єдиному спадкоємцю престолу виповнилося лише 3 роки. Як могли древляни прогаяти такий випадок, щоб остаточно позбутися підпорядкування Києву! Вирішують вони умовити Ольгу взяти за чоловіка їх князя Мала, щоб у такий спосіб здобути перевагу над Святославом і вершити свою волю в Києві. І посилають вони 20 найкращих чоловіків своїх на човні до столиці на переговори.История древнего Коростеня Прийняла їх Ольга гостинно. І розповіли древляни, що надіслало їхнє плем’я, щоб пояснити княгині як чоловік її Ігор уподібнився вовку жадібному і в’їреному, що втратив розум і міру, а, навпаки, їх князі завжди славилися мудрістю і терпінням, і як правлять вони добре землями древлянськими, і що князь Малий був би гідною та надійною їй опорою. Ольга вислухала їх чемно і сказала що слова їх припали їй до душі, адже чоловікові її Ігореві вже не піднятися з могили, а їй треба думати про майбутнє. Однак додала, що бажає надати їм особливу шану в очах народу свого і щоб вони поверталися в туру свою і чекали там з виглядом гордим і величним. І коли наступного дня її гінці прийдуть за ними, щоб відмовлялися ні пішки йти ні верхи їхати, але щоб їх віднесли до неї прямо в човні. На тому Ольга і проводила їх додому. Не гаючи часу, княгиня відразу розпорядилася копати яму величезну з виходом за місто. Ще до сходу сонця наказ справно виконано. На ранок Ольга послала по древлян. Гонці наблизилися до човна і повідомили древлянам, що княгиня чекає на них і приготувала їм особливі почесті. Але вони, як і було домовлено, поставили гордо і відповіли, що не підуть ні пішки, ні поїдуть верхи, і щоб їх віднесли до неї разом із човном. Обурилися кияни від того, що повинні вшановувати людей, які вбили їх князя, а тепер ще й над їхньою княгинею хочуть панувати. Проте волю її виконали і понесли на руках древлян у тому ж човні до міста. Але коли процесія наблизилася, Ольга веліла жбурнути човна прямо в яму. Княгиня схилилася над ними, питаючи, як їм здалися надані “почесті”. Зрозуміли, нарешті, древляни в чому справа і відповіли: “О, княгиня, це куди гірше за саму смерть Ігорову!” І веліла княгиня засипати яму, і були вони поховані живцем. Тут же Ольга шле послання до Іскоростеня, щоб прислали ще чоловіків знатних із міста, щоб побачив Київ як велике бажання древлян зробити її своєю княгинею, і щоб йшла вона до князя їх з подвійною честю. Інакше народ київський її не відпустить. І поспішили древляни виконати волю княгині. Негайно вибрали з найкращих і найгідніших правителів своїх та направили їх до Києва. З’явилися посланці перед княгинею. Вона насамперед запрошує їх люб’язно в лазню заздалегідь приготовлену, щоб вони розслабилися з дороги. Щойно древляни увійшли туди, слуги Ольгіни зачинили за ними двері наглухо та підпалили. Так і згоріли вони живцем.

Після цього наказала Ольга негайно збирати дружину і виступити проти граду Іскоростеня. Вона бере з собою у похід Святослава, щоб син брав участь у помсті за смерть батька. Військо вступило на землю древлянську. Все готове до бою, дружина лише чекає сигналу князівського. Ольга віддає цю честь Святославу і першу стрілу вручає йому. Проте малюк лише впустив її до ніг свого коня. Але для відданого війська і цього достатньо: лише стріла торкнулася землі солдати кинулися в атаку… Тому й вважають, що це була перша битва князя Святослава. Ціле літо простояла Ольга зі своєю дружиною біля необтесаних стін обложеного Іскоростеня. Не раз намагалася взяти фортецю нападом, чимало воїнів полягло, але не під силу виявилося місто для киян. Вичерпувався час, вичерпувалися сили. Але мудра Ольга знала, що й древляни теж втомилися від війни, вони від природи трудярі, а не воїни. Отже де не можна взяти силою, треба брати хитрістю. І оголосила княгиня місту Іскоростеню, що прощає його та влаштовує тризну (поминки) за князем Ігорем на Червоному пагорбі. Багато хто повірив і вийшли з міських стін бенкетувати з княгинею. Але чекала на них усіх засідка… І став Червоний Горб червоним від крові. 5 тисяч древлян полягло у цій різанини.

История древлян Знову звернулася Ольга до древлян і сказала, що тепер помста її задоволена, тільки нехай місто заплатить їй данину легку, лише по три голуби і три горобці від кожного будинку і вона дасть їм спокій. Може й відчували древляни каверзи, але надто вже велике було прагнення миру, бажання покласти край цій війні. І погодились вони з великою радістю.

Голуб – птах мирний, вірний своєму будинку, де б він не літав, завжди повертається до свого вогнища, приносячи на крилах добрі звістки. Але не для добрих звісток призначала княгиня Ольга птахів, принесених із Іскоростеня. Вона наказала з одягу вбитих на Червоному Горбі зробити ґноти, прив’язати їх до лапок голубів, запалити і відпустити їх. І мирні наївні птахи, слідуючи своєму одвічному інстинкту, тут же попрямували до своїх домівок, несучи вогонь на рідні дахи. Дерев’яне місто спалахнуло в одну мить, не залишилося жодного будинку, який не був би охоплений вогнем. Ненаситне полум’я поглинуло його, охопивши все від кори на стінах до флюгерів на вежах. Ті, кому вдалося вирватися з вогню, потрапляли до безжальних рук київських воїнів. Полонених правителів міста Ольга наказала кого стратити, а кого віддати в рабство дружинникам. Відтепер древляни будуть платити набагато більшу данину Києву, причому четверту частину з неї відправляти особисто Ользі в її резиденцію у Вишгород. Так бунтівна древлянська столиця славне місто Іскоростень лише за одну ніч перетворилася на попіл. За наказом княгині було заборонено відновлювати місто і навіть селитися поблизу цього місця.

На багато років Іскоростень був викреслений з історії. Але минув час і люди все-таки повернулися сюди, почали з’являтися поселення, поступово утворюючи нове місто. Вигідне географічне розташування та наявність багатих ресурсів протягом тривалого часу зумовлювало його перехід у різні князівства, графства, воєводства.

Исторический Коростень

Після поділу Русі в результаті утворення в 1157 Володимиро-Суздальського і Великого князівства Московського (1260-70), Іскоростень залишався під юрисдикцією київських князів. З 1243 року тут панують монголо-татари. У 1348 і 1370 великий князь литовський Альгірдас Ольгед отримує перемоги над Тевтонським Орденом і, відтісняючи татар, приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Згодом дарує їх одному зі своїх лицарів Тереху (з Брянська) за вірну службу. З 1385 року після утворення Кревської Унії ця територія потрапляє під вплив Польщі. У 1586 багатий польський магнат Прокоп Мржевицький, одружившись з однією з спадкоємиць Тереха, стає господарем Іскоростеня. Йому вдається домогтися від польського короля надання цієї маленької фортеці статусу міста. 22 травня 1589 Сигізмунд III дарує місту Іскоростеню Магдебурське право, що передбачає самоврядування та права громадян.

У цю епоху розширюється і міцніє Велике князівство Московське. Москва оголошена столицею єдиної Російської держави, а території колишньої Київської Русі вже опиняються на околиці російських земель, і їх тепер називають Україною (розташовані «біля краю» кордонів). Україна з її багатими ресурсами – спокуса для багатьох держав: Польща – із заходу, Туреччина – з півдня, Литва та Швеція – із півночі. У відповідь всі ці домагання в Україні зароджується військово-політичний орден – козацтво. У самому серці феодальної східної Європи виникає небачена досі демократична структура – ​​Запорізька Січ, яка бере на себе турботи щодо захисту території, нації та православної християнської віри. Протягом століть козаки ведуть запеклі війни за незалежність проти поляків, турків та кримських татар.

У 1649 році загін козаків під командуванням Гераські після кровопролитного бою звільняє Іскоростень від польської шляхти. Міські укріплення було повністю зруйновано. У 1654 році гетьман Богдан Хмельницький у результаті Переяславської Ради підписує угоду з російським царем Олексієм Михайловичем про перехід України під юрисдикцію Росії. Проте з 1667 по 1795 р. землі Іскоростеня продовжують перебувати у складі полько-литовської Речі Посполитої.

У 1795 році Іскоростень переходить до Російської імперії як центр Іскоростенської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Довгий час це було тихе непримітне провінційне містечко. Збереглася замітка з газети «Волинські єпархіальні відомості» від 1888, де про нього пишуть: «Нині Іскоростень – бідне незначне містечко, населене євреями та селянами-хліборобами».

Життя жителів Іскоростеня різко змінилося з будівництвом залізниці Київ – Ковель у 1902 році. На початку ХХ століття в Іскоростені мешкало вже понад три тисячі людей. У ньому було кілька невеликих підприємств: меблева, механічна та шкіряна майстерні, фарфоровий завод. Місто стало місцем багатьох подій у роки революції та громадянської війни. Під час першої російської революції трудящі Іскоростеня підтримали страйк. А в листопаді 1917 року вони разом із революційними солдатами встановили Радянську владу (на цей час місто перейменували на Коростень). 18 листопада 1917р. черговий станцією Л.М.Табукашвілі на мітингу, що відбувся на Барачній площі, оголосив про встановлення радянської влади. Коростень в истории12 лютого 1918 р. на засіданні Малої Ради в Коростені затверджено закон про введення в Українській Народній Республіці нового григоріанського (нині чинного) календаря, про перехід на середньоєвропейський (нині чинний) час, затвердив як герб УНР знак Київської Держави – тризуб. Наприкінці лютого до міста увійшли кайзерівські війська. З 15 липня 1918р. Коростень – один із центрів Всеукраїнського страйку залізничників. Після відступу німців з України наступного 1919р. місто звільнили війська УНР. 18 лютого у Коростень увійшла дивізія Червоної Армії. 15 березня 1919 року до міста знову увійшли війська УНР. 7 квітня 1919 року до міста увійшли Богунський та Таращанський полки Червоної Армії. 26 квітня 1920 року місто було захоплене Польськими військами. 20 червня Коростень звільнили частини 1-ї Кінної Армії, але у вересні поляки знову захопили місто. 12 жовтня 1920 р., після багатоденного бою, Червона Армія остаточно звільнила місто. В 1921 захоплення Коростеня було основною метою походу військами УНР під керівництвом генерал хорунжого Ю. Тютюнника. У ніч проти 7 листопада 1921г. на околицях міста зав’язався відчайдушний чотиригодинний бій – остання битва громадянської війни в Україні і Коростень знову було звільнено Червоною Армією.

У березні 1923 історія Коростеня отримала новий виток розвитку – населений пункт став селищем міського типу, а з 1 січня 1926 йому надано статус міста. У 1926 році було збудовано приміщення драматичного театру ім.І.Франка, у 1927 – 1929 роках на базі колишніх майстерень Остермана збудовано завод “Жовтнева кузня”, у 1928 році після реконструкції почав працювати фарфоровий завод. У 1930 році відкрилися два середні спеціальні навчальні заклади – медичний технікум і технікум радянського будівництва, два вечірні робочі факультети – Київський машинобудівний інститут і Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.

Під час Другої Світової Війни, при атаці Німеччини на Радянський Союз, Коростень, як великий залізничний вузол, був піданий інтенсивним і безперервним бомбардуваням німецькою авіацією з перших годин війни. Незважаючи на руйнування та втрати, залізниця працювала без зупинки, поставляючи фронту поповнення, техніку та боєприпаси, та евакуюючи поранених та цивільне населення. Крім того, Коростень – найважливіший опорний пункт у системі оборони Києва. Поблизу міста проходила стратегічна лінія оборони (знаменитий на всю Україну об’єкт “Скеля” з укріпрайонами) спроектована легендарним генералом Карбишевим. Саме тут завдяки героїчному опору П’ятої Армії генерала Потапова наступ гітлерівських військ було затримано на цілий місяць. Кількість втрат з обох боків вимірювалася десятками тисяч.

З 7 серпня 1941 року в історії Коростеня та коростенців настали чорні дні оккупації. Але місто не капітулювало. На території Коростеня та району діяли групи підпільників та партизанські загони, що завдавали значної шкоди німецьким військам, знищуючи солдатів та офіцерів, вибухаючи мости та склади, паралізуючи рухи поїздів. Гітлерівці жорстоко розправлялися з патріотами. За час оккупації у місті було розстріляно 16733 особи, 15 осіб повішено та 1803 особи відвезено до Німеччини на примусові роботи.

Під час настання 1943 року в результаті Київської операції Червона Армія 17 листопада звільнила Коростень, але німецьке командування не могло допустити втрати такого важливого стратегічного пункту. Німецькі війська в ході потужного танкового контрнаступу за підтримки авіації та артилерії знову опанували містом, не дивлячись на наполегливий опір гарнізону, що оборонявся. Коростень пам’ятає та вшановує пам’ять загиблих своїх захисників безліччю пам’ятників та назвою вулиць. А подвиги солдата Абдули Усенова, що своїм життям зупинив німецькі танки, і льотчика Полякова, який здійснив таран у небі над Коростенем, занесені в аннали Історії Великої Вітчизняної Війни. Обом посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Проте імена багатьох героїв, які покояться в коростенській землі, невідомі й донині. Нерозкритою таємницею та темою для досліджень залишається подвиг бійців підземелля старої фортеці над Ужем… 28 грудня 1943 року місто було остаточно звільнено частинами 13 Армії генерал-лейтенанта Пухова.

Внаслідок війни Коростень знову був повністю зруйнований. Але цього міста вже не звикати. Як і в усі часи він знову потроху відродився з попелу. У воєнні роки почалося відновлення майже зовсім зруйнованого міста. До травня 1945 року повністю розпочав роботу залізничний вузол, фарфоровий завод. У 1947 році знову розпочав випуск продукції завод “Жовтнева кузня”. В 1949 побудований завод “Торфмаш” (з 1961 “Коростеньхіммаш”). У 1960 році був зданий в експлуатацію завод залізобетонних шпал, а в 1964 році – бавовняна фабрика. 1966 року відкрили дитячу спортивну школу, а 1970 року Будинок культури залізничників на 850 місць.

У 80-90 роки 20 століття історія Коростеня написана гіркими рядками – місту довелося пережити важкі часи. Близькість до Чорнобильської Атомної Станції (90 км) наклала новий трагічний відбиток з його історію. Коростень потрапив у зону радіоактивного зараження внаслідок Чорнобильської ядерної катастрофи 26 квітня 1986 року і класифікується як “зона гарантованого добровільного відселення”. Коростень – найбільший населений пункт на території зон постраждалих від аварії на ЧАЕС.

История КоростеньАле ця трагедія не зупинила розвиток міста. Після короткочасного переселення мешканців міста до інших районів України життя міста знову відновилося на колишньому рівні. Знову в Коростені будуються будинки, ремонтуються дороги, народжуються діти. Сьогодні Коростень – чудовий куточок українського Полісся на Житомирщині – великий транспортний вузол Південно-Західної залізниці. Прославляється він бурштиновими каніфольними смолами, продукцією механічного заводу, залізобетонними виробами, хіммашу, деревообробної промисловості та інших підприємств. У місті почав діяти перший в Україні сучасний завод із виробництва плит МДФ. У 2005 році, завдяки археологічним розкопкам вчених, Коростень відзначив свій 1300-річний ювілей. З 2008 року у місті проводиться всеукраїнський свято-ярмарок “День деруна”, на який приїжджають навіть туристи далекого зарубіжжя.

Тим часом у Коростені з’являються нові готелі та заклади відпочинку та громадського харчування, адже потік туристів з року в рік зростає. Окрім добре відомого міжнародного свята дерунів у місті ще проводять фестиваль «Княжий спадок» з реконструкцією боїв, літературне свято для письменників та читачів «Просто на Покрову», а ще – багато історичних та археологічних конференцій, які збирають відомих вчених.

Особливо гарний Коростень восени, коли парк прикрашають кольорові дерева, а з оглядових майданчиків відкриваються неймовірні краєвиди міста. Тому заплануйте собі подорож до Коростеня, – точно не пошкодуєте.

История Коростеня

Місту Коростеню є чим пишатися. Але найголовніше, найбільше це чудове місто прославляється людьми – нащадками древніх древлян.

Вивчайте історію Коростеня, пишіть історію міста разом із жителями цього Древлянського краю та обов’язково приїжджайте у гості!

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.