Історія Іршанської громади Коростенського району

Рішення про об’єднання Іршанської селищної та Добринської сільської громад було прийнято в серпні 2015 року, а перші вибори Іршанської селищної ради об’єднаної територіальної громади відбулись у жовтні 2015 року.

Селище міського типу Іршанськ є адміністративним центром територіальної громади Іршанської селищної ради та розташоване в межах Житомирського Полісся на правій стороні річки Ірша.

Населений пункт відзначається компактністю, високим рівнем інженерного облаштування та благоустрою. Іршанській селищній раді підпорядковані населені пункти: смт.Іршанськ, с.Добринь, с.Губенкове, с.Ємилівка, с.Гуто-Добринь. Територія селищної ради межує з Новоборівською селищною радою Хорошівського району, Шершнівською сільською радою Коростенського району, Луківською сільською радою Малинського району, Гутопотіївською сільською радою Радомишльського району, Салівською сільською радою Черняхівського району.

Площа території Іршанської територіальної громади складає 6422,7 га, з них площа населених пунктів 760,4 га, в т.ч. – 383 га смт.Іршанськ.

Кількість населення громади станом на 2018 рік – 7508 осіб.

Відстань від адмін.центру громади до обласного центру міста Житомира – 65 км, до районного центру селища Хорошів – 30 км, до залізничної станції Нова Борова – 10 км.


Історія селища Іршанськ.

5 серпня 1960 року на базі промислових майданчиків Іршанського гірничо-збагачувального комбінату (ГЗК) та Іршанського будівельно-монтажного управління № 72 (БМУ-72) утворилось робітниче селище. Першими поселенцями на теренах сучасного Іршанська в 1953 році були геологорозвідники та будівельники. В народі нове поселення називали «11-тий кілометр» (відстань від тодішньої залізничної станції Турчинка) та неофіційно величали – «місто Титаноград».

На той час новий населений пункт адміністративно підпорядковувався Новоборівській селищній раді. В ньому проживали робітники, службовці та їх сім’ї, всього 876 мешканців. У січні 1963 року Іршанськ отримав статус селища міського типу і став центром селищної ради. Того ж року відбулися перші вибори до селищної ради, на яких обрано 25 депутатів.

У 1986 році селище титанодобувачів нагороджене Почесною грамотою Верховної Ради УРСР за трудові успіхи, високу культуру та зразковий благоустрій.

Надра околиць Іршанська багаті на цінні мінерали. Серед них перше місце займають поклади ільменіту. Згідно з легендою, ще за часів Івана Богуна, на берегах древньої Рзи (Ірші) місцеві жителі відшукали «вдовину гречку» – ільменітові руду. З неї виготовляли метал на плуги та серпи, зброю, шоломи та кольчуги. Особливо славилися мечі.

Відкривачем поліського ільменіту в 30-х роках ХХ століття був відомий житомирський геолог, професор Степан Володимирович Бєльський. Саме він представив перші дані про наявність ільменіту високих концентрацій у русловій частині Ірші. Подальші пошуки, вивчення і оцінка продовжувалась геологорозвідниками в довоєнні та післявоєнні роки.

Наприкінці 1954 року в числі першої організованої виробничої одиниці з Киргизії на Прирейкову базу селиша Нова Борова, для забезпечення новобудови електроенергією, прибув енергопоїзд № 37 з трудовим колективом у складі 31 фахівця. Відтоді почалася славна історія Іршанського гірничо-збагачувального комбінату – головного підприємства на Житомирщині з видобутку ільменітових пісків та їх збагачення.

Першим директором комбінату був призначений Семен Маркелович Санніков. Нове підприємство розпочало розробку Іршанської групи родовищ ільменітових руд. Перші кілограми ільменітового концентрату видала дослідна 50-ти літрова драга навесні 1956 року.

На той час, окрім гірничо-збагачувального комбінату, в Іршанську діяли два будівельно-монтажні управління, Турчинський промисловий комбінат, хлібопекарня. Для робітників збудували гуртожитки барачного типу (теперішня вулиця Гулія).

Згодом населений пункт досяг певного благоустрою. На його території вже розміщувались клуб, дві бібліотеки, медичний пункт, дитячий садок, відділення зв´язку, їдальня. У 1956 році збудовані два перші сучасні житлові будинки № 1 та № 3 по вулиці Гагаріна з усіма зручностями.


Історія села Добринь

Історія появи поселень в районі сел Добринь, Ємилівка, Гуто-Добринь, Губенкове приходиться на період XVI-XVIICT. Історично, на цих лісових та болотяних землях, поселялись змушені шукати кращої долі люди, які потерпали від татаро-турецького іга. Після воз’єднання України з Росією територія села, як і вся Правобережна Україна, входила до складу Польщі.

Та з 1795 року, за указом Сенату, на приєднаній до Росії території , було утворено Житомирську губернію. В 1908 році у Добрині відкрили запаси габро і лабродариту. Незабаром з’явились кар’єри, на яких працювати стали мешканці села під проводом приїжджих майстрів. За часів царизму було побудовано школу, церкву, вітряний млин.

В роки Радянської влади на території сіл було організовано колгоспи та промартілі (з видобутку торфу). Та не зважаючи на непогані показники врожайності не оминуло лихо і Добринь: у 1932-1933 роках села постраждали від Голодомору. За часів другої світової війни в районі відбувалися бої за визволення України між німецькими загарбниками та партизанськими з’єднаннями Ковпака. Також в цьому районі діяв загін Української Повстанської Армії (УПА). Друга половина XX ст. для жителів Добринської місцевості – це час розвитку копалин та сільськогосподарського виробництва місцевого значення.


Іршанська громада нині

Іршанська ОТГ утворилася 17.11.2015 відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» шляхом об’єднання Іршанської селищної та Добринської сільської ради. В найближчій перспективі до складу громади увійдуть ще 2 сільські ради Коростенського району.

Громада сьогодні – це сучасне місто, з комфортними умовами проживання, об’єднане з агропромисловими селами Добринської сільської ради.

Сучасність, прогресивність та комфортність – обличчя громади – забезпечується інвестиційною привабливістю та стабільністю розвитку бізнесу в видобувній галузі промисловості.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.